6 липня 2021 року Міністерство інфраструктури України на офіційному сайті опубліковало розроблений ним Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо стимулювання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами».
На жаль, законопроект містить норми, які створюють корупційні ризики, штучно створюють перепони для конкурентного розвитку електротранспорту, а також можливість для монополізації та захоплення ринку автомобільних перевезень.
Так, законопроектом пропонується ввести поняття: «автомобіль гібридний», «автомобіль плагін–гібридний», «автомобіль з водневим паливним елементом», «електромобіль», «електробус», «електромобіль вантажний», «електромобіль легковий», «станція зарядки електромобілів».
Проте на теперішній час відсутній законопроект, що вносить аналогічні запропоновані зміни до Закону України «Про міський електричний транспорт». Саме цей Закон, відповідно до його преамбули, визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування міського електричного транспорту загального користування.
Йдемо далі. Законопроєктом пропонується визначення «електробус» – автобус, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю)».
Однак, відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про міський електричний транспорт», міський електричний транспорт – це складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.
А відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 1, маршрут (лінія) – це напрямок руху трамвая, тролейбуса (поїзда метрополітену, швидкісного трамвая) за встановленим розкладом між визначеними та відповідно обладнаними пунктами на зупинках.
Тобто без внесення змін допуск електробусів до маршрутів фактично незаконний.
Ще проєктом пропонується внести зміни до Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, статтю 20 (вимоги до транспортних засобів і частин до них) доповнити:
«До перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в режимі регулярних пасажирських перевезень, з 01 січня 2030 року допускаються виключно електробуси. Ємність системи акумулювання електричної енергії (акумуляторної батареї) електробуса, на момент його допуску до експлуатації, має забезпечувати щоденний пробіг на маршруті загального користування без додаткового заряджання».
При цьому не враховано, що сучасні моделі електробусів можуть за допомогою підйомних пантографів (при встановленні) живитися енергією з існуючих тролейбусних мереж. Крім того, за сучасною практикою, електробуси можуть заряджатися у пунктах посадки та висадки пасажирів.
Також проєктом пропонується статтю 34 (вимоги до автомобільного перевізника) доповнити:
«Автомобільні перевізники, автомобільні самозайняті перевізники в кількісному складі парку електробусів зобов’язані мати не менше 90% електробусів вітчизняного виробництва, на частку яких має припадати не менше 85% місць для сидіння пасажирів із загального числа місць для сидіння пасажирів, якими обладнаний парк електробусів перевізника».
Враховуючи, що пропоновані зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, рішення про моментальну «електрифікацію» перевізників знищує ринок автоперевезень.
Крім того, без зазначення кінцевого терміну переходу на вітчизняні електробуси, створюється корупційний ризик, який надає можливість відразу накладати штрафи органами контролю на перевізників.
Юридично не визначеним залишається питання: чи є «локалізоване» виробництво «вітчизняним», з якого ступеню воно таким вважається? Вказана юридична колізія створює корупційний ризик під час допущення до участі у конкурсі потенційних перевізників.
А прибираючи можливість перевізників самостійно обирати походження електробусу, законодавець знищує конкуренцію.
Автомобільні самозайняті перевізники не можуть використовувати найману працю та здійснюють перевезення на таксі (легковий автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше 9, з місцем водія включно). У разі придбання електробуса та здійснення ним перевезень вони втратять статус «самозайнятий перевізник».
Все вказане призведе до соціальної напруженості серед перевізників і невдоволення іноземних партнерів.
Додатково створюється корупційна схема.
Проєктом пропонується частину другу доповнити новим абзацом:
«наявність електробусів у відсотковій частці серед парку автобусів не менше 20% на 01 січня 2025 року, не менше 40% на 01 січня 2027 року, не менше 80% на 01 січня 2029 року».
А частину п’яту викласти в такій редакції:
«У випадку, коли умовами конкурсу, які дотримано перевізником, ПЕРЕДБАЧЕНО НАЯВНІСТЬ У ПЕРЕВІЗНИКА ЕЛЕКТРОБУСІВ, договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) строком на сім років (при відсотковій частці електробусів, на дату подання заяви на участь у конкурсі, які будуть використовувати на даному маршруті, у парку перевізника менше 50%), та десять років (при відсотковій частці електробусів, на дату подання заяви на участь у конкурсі, які будуть використовувати на даному маршруті, у парку перевізника 50% та більше)…»
Ці зміни до частини 2 та частини 5 статті 44 фактично є фікцією. Оскільки частина 6 статті 44 все одно нівелює запропоновані вимоги до електрифікації перевізників. Зокрема, у частині 6 статті 44 зазначено, що договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) у разі відсутності в нього автобусів, що відповідають умовам конкурсу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на один рік.
Як можна скористатися цією прогалиною у законопроєкті?
1. Перевізник бере в оренду електробуси вітчизняного виробництва у потрібній кількості
2. Під час конкурсу заявляє їх на маршрут
3. Отримує перемогу на 7 або 10 років
4. Після перемоги повертає їх арендодавцю
5. Як результат, залишає за собою строк користування маршрутом на 5 років, а не на один рік.
При цьому компанії-перевізники, які виконають умови конкурсу на використання більше 50% електробусів зі свого штату на маршруті, фактично захоплюють маршрут на 10 років.
Враховуючи, що у 2017 році ціна електробусу «Електрон Е19101» складала 9 млн грн, придбання його у лізинг, в залежності від строку та першого внеску коштуватиме в місяць від 100 000 до 300 000 грн. Тобто придбання навіть одного такого електробуса неодмінно призведе до автоматичного подорожчання вартості проїзду на самому електробусі, а також на паливних аналогах (за умови не використання міжнародних цільових кредитних програм).
Хто може лобіювати законопроєкт?
На території України наявні дві юридичні особи, які могли б підпадати під визначення «вітчизняного виробника» електробусів:
1) ПрАТ «Автомобільна компанія «Богдан Моторс». Фактично підконтрольна народному депутату України та п’ятому Президенту України Петру Порошенку, але 06.07.2021 визнана банкротом.
Зокрема, має такі електробуси:
- електробус ЗЕТ 8-120 на базі «маршрутки» «Богдан А092»
- електробус «Богдан А70100», який виготовлено у співпраці з польськими фірмами «Ursus» і «Enika» (нині успішно експлуатується на маршрутах міста Люблін)
- потенційно – електробуси у співпраці з китайською корпорацією «ZTE» та австрійською «ELVE».
2) Львівський ПрАТ «Концерн-Електрон». Фактично підконтрольний Президенту ПрАТ «Концерт-Електрон», а також знаходиться під впливом мера Львова Андрія Садового.
Зокрема, має такі електробуси:
- електробус «Електрон Е19101» (орієнтовна вартість – 9 млн грн, проте завод здатний створювати лише 17 електробусів на місяць).
Також є потенційний виробник електробусів – державне підприємство «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» («Південмаш»). Це підприємство планує спільно з південнокорейською компанією «CARIS» локалізувати в Україні масове виробництво електробусів. За словами прем’єр-міністра України, сума угоди 850 млн. доларів (23 млрд. грн) до 2023 року – на виробництво 5000 електробусів та 7,8 тисяч станцій. Проте ступінь локалізації невідома, а також чи буде такий електробус вважитися «вітчизняним» відповідно змін. Також відсутня інформація про хоча б один виготовлений такий електробус.
Таким чином, норма про «вітчизняне виробництво» фактично націлена на потенційну монополізацію ринку регулярних пасажирських перевезень в Україні на користь корпорації «Електрон». Проект Закону потребує доопрацювання.
