Для того, щоб свідомо розуміти витоки тих тектонічних змін, що відбуваються зараз в економіці охорони здоров’я у всьому світі, та усвідомлено формувати своє ставлення до них, кожному необхідно визначиться хоча б з головним — понятійним апаратом та ідеологічною базою. Головним завданням при цьому буде визначення ролі, яку відіграє або може відігравати охорона здоров’я у формуванні національних економік. Також важливо визначити, яка роль відводиться охороні здоров’я в питанні: чи зможе держава зайняти гідне місце у світовому розподілі праці, світовій економіці та світовому співтоваристві. Охорона здоров’я — це витратна соціальна сфера і подекуди гальмо розвитку економіки або навпаки — драйвер, що формує потенціал цього розвитку.
Соціальна сфера в Україні
В Україні незважаючи на всі зміни, що відбулися з моменту здобуття незалежності, щодо соціальної сфери діє навіть не парадигма індустріальної економіки ХХ століття, за якою в конкурентній боротьбі виграють за рахунок дешевизни ресурсів та всебічного скорочення витрат, а ще совковий принцип «бюджетної шахівниці».
Коли я вперше в середині 90-х років зіткнувся із функціонуванням державного апарату в Україні, найбільше здивування у мене викликало те, що управління державою концентрувалося навколо однієї шахівниці. Прем’єр-міністр починав свій день з того, що отримував шахівницю доходів та видатків бюджету, а потім вручну розподіляв наявні бюджетні кошти.
Для таких управлінців єдино зрозумілою стратегією є стратегія усілякого збільшення доходної частини таблички та скорочення видаткової. Але оскільки збільшення доходної частини — це важко і «боляче» для партнерів по бізнесу, то природньо, що основою економічної політики було максимальне скорочення витрат. У нашому випадку — всіляке скорочення соціальної сфери, соціальних стандартів та соціальних гарантій держави.
На жаль, саме на цьому підході й досі ґрунтується ставлення до охорони здоров’я і на рівні керівництва держави, і на рівні регіонів.
Організація та фінансування охорони здоров’я
Доки ми це не посприяємо прогресу в організації та фінансуванні охорони здоров’я, досягти кращої моделі буде неможливо. Усі будуть відмахуватися від цієї сфери і ставиться до неї, як до «неминучого зла», сприймаючи фінансування охорони здоров’я як тягар, який змушені нести для збереження своєї влади.
Хоча навіть застаріла парадигма індустріальної економіки малює абсолютно іншу роль охорони здоров’я у формуванні потенціалу розвитку національної економіки будь-якої країни. Одним з основних ресурсів економіки є трудові ресурси. Кожен кваліфікований працівник у період активної трудової діяльності привносить в економіку свою працю та формує додаткову вартість. Якщо країна втрачає працівника у працездатному віці через ранню смерть або інвалідизацію, формується недоотримана додаткова вартість. Тоді економіка лишається частини грошей та зменшує потенціал свого розвитку.
За дослідженнями ВООЗ, стан здоров’я людини, тривалість та якість її життя на 70% залежать від способу життя і стану навколишнього середовища та на 30% — від ефективності роботи системи охорони здоров’я.
За всі роки незалежності наша країна так і не змогла створити сприятливого середовища для здоров’я та життєдіяльності людини. Україна є однією з небагатьох країн світу, в якій повністю відсутня державна політика щодо формування здорового способу життя. Результат — справді жахливий стан середовища життєдіяльності людини.
Як наслідок, на хронічні неінфекційні захворювання страждає до 60% дорослого та майже 20% дитячого населення країни. Від 12 до 14 мільйонів наших співгромадян хворіють на серцево-судинні захворювання, понад 1 мільйон осіб страждають на онкологію, ще близько 2 мільйонів хворіють на цукровий діабет, з них понад 200 тисяч — інсулінозалежні. Більше 3,5 мільйонів мають хвороби зору.
Незадовільний стан здоров’я громадян стає головним чинником інвалідизації у працездатному віці. Кількість інвалідів в Україні протягом останніх 20 років подвоїлася. Станом на початок 2020 року люди з інвалідністю становили понад 6% загальної чисельності населення. Майже 80% інвалідів в Україні — це люди працездатного віку.
Як усе перераховане впливає на економіку та перспективи розвитку держави?
Ось кілька цифр. Просто уявіть: в Україні ризик для чоловіка померти у віці до 60 років — 40% (у Швеції — 10,5%), а ризик померти у віці 30-44 років в Україні у сім разів вищий за показники Швеції. У ЄС підрахували, що через передчасну смертність у працездатному віці вони втрачають близько 115 мільярдів євро щорічно. Тож яку втрату потенціалу розвитку має українська економіка та держава, якщо у нас рання смертність вища за європейські показники майже в сім разів?
Можна підрахувати. Через передчасну смертність населення України щорічно втрачається близько 5 мільйонів років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становить від 400 до 550 мільярдів гривень щороку.
Ось вам і значення охорони здоров’я, вірніше його практичної відсутності в українських реаліях для економіки, та ось вам потенціал розвитку, який ми втрачаємо через це. Ось і обґрунтування надання додаткових бюджетних коштів на фінансування охорони здоров’я. Але при формуванні чергового державного бюджету враховують не це, а витрати поточного року та можливість їх збільшення або зменшення з урахуванням загальної тенденції збільшення доходної частини бюджету. В результаті державне фінансування охорони здоров’я практично ніколи не перевищувало 4% від ВВП, при мінімальній потребі у 7-8%.
Але і це підхід менеджерів 70-х, який давно канув у минуле.
Сучасне суспільство та постіндустріальна/інформаційна економіка кардинально змінюють державну та суспільну парадигму щодо відношення до формування середовища життєдіяльності людини — її здоров’я, тривалості та якості життя.
Ця нова парадигма звучить так: формування середовища життєдіяльності людини та охорони здоров’я як частини цього процесу — це не обтяжливе соціальне навантаження, яке сучасне гуманістичне суспільство вимушене нести. Навпаки, це один із ключових фундаментів динамічного розвитку країни в сучасній постіндустріальній/інформаційній економіці. Адже головним ресурсом розвитку у сучасному світі є не природні ресурси, а людський капітал. Відтворення та розвиток людського капіталу країни неможливі без розвиненої медицини і формування сприятливого для людини середовища проживання та здорового способу життя. Без цього сучасний та мобільний креативний клас (справжній драйвер сьогочасної економіки) просто покине країну, адже він може вільно визначати місце життя, не прив’язуючись до місця роботи або юрисдикції легалізації доходів.
Саме тому нині основна боротьба між країнами йде насамперед за залучення креативного класу. Якщо креативний клас не тільки залишається в країні, а й приїжджає до неї для життя та роботи, якщо країна створює умови для реалізації та використання його потенціалу — вона живе, розвивається та впевнено дивиться у своє майбутнє. Якщо ні — ця країна не має перспектив і вмирає.
Саме тому інвестування у формування сприятливого середовища життєдіяльності людини та конкурентних переваг для залучення креативного класу стають основними факторами розвитку держав у сучасному світі.
Чи не очевидна кардинальна світоглядна різниця між ставленням до соціальної сфери в сучасній Україні та у світі?
І наприкінці найголовніше риторичне питання: як нам хоча б зблизити ці світогляди? Адже без цього всі інші наші потуги не варті й виїденого яйця.
На завершення матеріалу трохи цифр для відповіді на головне і хвилююче всіх питання: де зараз, не підвищуючи податкове навантаження, взяти гроші на створення такої системи охорони здоров’я, яка може стати реальним драйвером економічного розвитку нашої країни?
Висновки:
Отже, дані за 2021 рік. Обсяг державного фінансування охорони здоров’я становив рекордні 203,6 мільярдів гривень, з яких на державний бюджет припало 170,7 мільярдів або 3,2% ВВП. Цифри справді рекордні. Ще рік тому держфінансування галузі не перевищувало 2,7% ВВП. Але, як ви розумієте, причиною такої «щедрості» було не бажання знизити навантаження на домогосподарства від медичних платежів або усвідомлення необхідності розвитку медицини країни, а необхідність боротьби із наслідками світової пандемії.
При цьому обсяг медичних платежів домогосподарств продовжив зростання. За підсумками 2021 року, він становив 222,86 мільярди гривень. Тож за два роки президентства Зеленського лише наші офіційні медичні платежі (без урахування неформальної грошової подяки медикам) зросли на третину.
Тож загальний офіційний обсяг фінансування української охорони здоров’я (держава + кошти громадян) становив 426,5 мільярдів гривень або 7,9% ВВП. Достатня сума, ось тільки витрачається вона максимально неефективно. І це зрозуміло, адже по суті ми маємо дві «системи» фінансування охорони здоров’я, що не перетинаються. Одна працює на державних коштах, а інша — за рахунок коштів громадян.
При такому рівні медичних витрат домогосподарств кожна офіційно або неофіційно працевлаштована особа у 2021 році сплатила зі своїх коштів на медобслуговування себе та своїх родичів у середньому 15 тисяч гривень або 1,26 тисячі гривень на місяць. При цьому ці кошти були витрачені максимально неефективно, часто на купівлю під впливом реклами непотрібних чи надмірно дорогих ліків, на оплату непотрібних лабораторних аналізів, на консультації спеціалістів у приватних клініках тощо.
Ось тут і криється головний потенціал збільшення фінансування української охорони здоров’я. Для його розвитку держава має запропонувати суспільству (працівникам + роботодавцям) фінансовий інструмент, при якому держава бере в управління приватні медичні платежі громадян та контролює їх витрачання, виходячи з прийнятих протоколів лікування, економічної доцільності та інтересів пацієнтів. Цей механізм і називається «обов’язкове медичне страхування».
