Народні депутати на найближчих пленарних засіданнях планують приділити увагу медицині. Так, до розгляду у зал планують винести декілька суттєвих за своїми впливом на систему охорони здоров’я законопроєктів, таких як № 5547 «Про лікарські засоби» та № 6306 із невиразною назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги». Редакція вивчила останній і представляє свою експертизу та висновки.
Отже, законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги» наочно ілюструє новітню тенденцію у «законотворчості монобільшості». Це явище, коли суттєві за значенням для країни законодавчі зміни стратегічного характеру запроваджуються не інструментами «публічної політики» — проведенням обговорення на рівні концепцій, визначенням стратегії та прийняттям комплексного законопроєкту тощо, а шляхом «законодавчого шулерства», коли стратегічні ініціативи роздроблюють на декілька законодавчих актів нібито «технічного характеру».
Зараз в Верховній Раді України проходять узгодження декількох таких «технічних» законопроєктів, здатних вплинути на механізми організації, фінансування та функціонування системи охорони здоров’я України. Одним з них є законопроєкт № 6306.
Це вже друга спроба його проведення через Раду. Попередню версію законопроєкту через жахливу неопрацьованість та наявність маси конверсійних положень навіть при максимальному використанні адміністративного ресурсу монобільшістю було провалено Парламентом.
Незважаючи на те, що автори законодавчої ініціативи вважають її технічною, спрямованою на удосконалення системи фінансування охорони здоров’я та підвищення функціонування НСЗУ як єдиного державного замовника, — проєкт закону № 6306 здатний суттєво вплинути на формат фінансування та функціонування системи охорони здоров’я країни. Законопроєктом по суті запроваджується нова модель організації надання медичної допомоги.
Зменшення рівня соціальних державних гарантій
Інновації, передбачені законопроєктом, можуть привезсти до зменшення рівня соціальних державних гарантій, втручання у повноваження органів місцевого самоврядування та до ще більшого перекладання на них фінансово тягаря утримання об’єктів соціальної сфери.
Так, запровадження у новій редакції ч. 11 ст. 18 «Основ законодавства ОЗ», нормами якої передбачається, що «заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності самостійно встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування», — призведе не тільки до комерціалізації надання медичної допомоги та безконтрольного зростання її вартості, а й фактично ліквідує так і не створений у рамках реформи єдиний медичний простір.
Нагадаємо, що єдиний медичний простір передбачає:
- єдину тарифну політику;
- єдині ціни на надання медичних послуг у системі медичного обслуговування;
- формування прибутку медичних установ не за рахунок цінової конкуренції, а шляхом оптимізації витрат та підвищення якості надання медичних послуг (зменшення кількості ускладнень тощо).
Відсутність методики розрахунку вартості медичних послуг
Також законопроєктом не визначена чітка методика розрахунку вартості медичних послуг, замовниками яких є органи місцевого самоврядування. На думку редакції, вартість медичної послуги не може залежати від джерела походження коштів на її оплату.
Нагадуємо, що методики розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої держава, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1075 від 27 грудня 2017 року.
Ліквідація третинної медичної допомоги
Ще одна новація законопроєкту полягає в ліквідації третинної ланки медичної допомоги, яка є найбільш витратної та дороговартісною.
Усунення третинної допомоги може призвести до ліквідації тарифікації на передбачені нею послуги.
Починаючи з 2023 року, надання цих послуг буде оплачуватися Національною службою здоров’я України за значно нижчими загальними тарифами, передбаченими для вторинної медичної допомоги. При цьому коштів, що виділятимуться державою для покриття витрат на лікування, без залучення коштів пацієнтів не вистачатиме.
Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних) у плановому порядку або в екстрених випадках. Вона передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Третинна або високоспеціалізована медична допомога надається в амбулаторних та стаціонарних умовах. Вона передбачає консультації, діагностику, лікування хвороб, травм, отруєнь та патологічних станів із використанням високотехнологічного обладнання чи медичних процедур високої складності.
Отже, в сукупності із самостійним встановленням закладами охорони здоров’я плати за послуги з медичного обслуговування, новація, передбачена законопроєктом № 6306, призведе до неможливості отримування пацієнтами третинної медичної допомоги безоплатно. Нововведення спонукатиме неконтрольоване зростання вартості послуги, а сама послуга стане фінансово недоступною для соціально незахищених верст населення України.
Нагадаємо, що в основному третинна медична допомога спрямована на рятування життя пацієнтів, а найкрупнішими її надавачами є інститути Національної академії медичних наук України.
Зміна мереж медичного обслуговування
Законопроєктом докорінно змінюється структура регіональних мереж медичного обслуговування. Крім вже існуючих госпітальних округів, з’являються «госпітальні кластери», кластерні та надкластерні заклади охорони здоров’я та інші структури, які визначаються для кожного регіону Кабінетом Міністрів України. Запровадження цієї норми призведе до зайвої зарегульованості функціонування госпітальних мереж, втручання у повноваження власників медичних закладів (органів місцевого самоврядування) та здійснювання їхнього розвитку на розсуд керівників органів місцевого самоврядування.
Крім того, централізація рішень на рівні КМУ щодо структури мережі, статусу кожного медичного закладу без наявності чітких критеріїв та врахування регіональної специфіки лише за висновками головного наукового експертного управління Верховної Ради створюватиме ризики погіршення рівня доступності медичного обслуговування для населення.
Обмеження щодо використання коштів, отриманих за надані послуги для закладів охорони здоров’я
Ще однією конверсійною нормою, передбаченою законопроєктом, є фактична заборона закладам охорони здоров’я використовувати кошти, отримані за надання послуг у рамках програми державних медичних гарантій на цілі, що не стосуються безпосередньо оплати медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій. Норма вступає в протиріччя із самою концепцією реформи системи фінансування охорони здоров’я та ідеологією автономізації закладів охорони здоров’я, згідно з якою держава сплачує закладам кошти за надані послуги, а вони мають можливість самостійно розпоряджатися отриманим фінансуванням.
Запровадження обмежень призведе до фактичної неможливості забезпечення функціонування та розвитку матеріальної бази медичних закладів через відсутність джерел фінансування. Також це призведе до значного додаткового фінансового навантаження на місцеві бюджети на ці цілі.
Зміна системи участі громадськості в охороні здоров’я
В цілому не зрозумілою є ціль авторів законопроєкту (на чолі із Головою Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування М .Б. Радуцьким), які вирішили змінити існуючу систему участі громадськості в охороні здоров’я через механізм Спостережних рад.
В змінах до ст. 24 «Основ законодавства ОЗ» пропонується замінити Спостережні ради в закладах охорони здоров’я на Наглядові фактично без зміни їхнього функціонального призначення.
Ця новація є конверсійною та може створити суттєву правову колізію, адже, згідно з діючим законодавством, Наглядові ради є інструментом корпоративного управління з боку власника, і вони вже працюють у окремих державних закладах охорони здоров’я (приклад — Національний інститут раку). А Спостережні ради в ЗОЗ створюються з іншою метою — для забезпечення представництва громадськості в управлінні закладів охорони здоров’я (ЗОЗ).
Тому в ЗОЗ може функціонувати як Спостережна, так і Наглядова рада. Запропонована зміна Спостережних рад на Наглядові призведе до правової невизначеності, адже ми можемо отримати в ЗОЗ дві ради з однією назвою та різними функціями.
Наявність в тексті законопроєкту невизначених законодавством термінів
Крім цього, законопроєкт № 6306 є недопрацьованим: у його тексті використовуються невизначені законодавством терміни, та є неузгодження з існуючою законодавчою базою.
Так, законопроєктом вводяться невизначені в законодавстві терміни «госпітальний кластер», «підкластер», «пакет медичних послуг» та інші.
Положення, згідно з яким Рада громадського контролю за діяльністю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення (Уповноважений орган), «бере участь у проведенні конкурсу на зайняття посад державної служби категорії “А” в Уповноваженому органі, з правом дорадчого голосу», не узгоджується із діючими нормами Закону України «Про державну службу».
Положення щодо оплати праці медичних працівників (зміни до ст. 8 Закону України «Про оплату праці») не корелюються з іншими статтями цього Закону, а також зі ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» тощо.
І це навіть не всі системні зауваження щодо тексту цієї владної законодавчої ініціативи. Більш детальний аналіз не вміщується в обмеження формату матеріалу на сайті.
На останок хочеться додати, що законопроєкт отримав розгромний висновок від Головного науково-експертного управління ВРУ.
Висновки:
- Законодавчі ініціативи від «монобільшості», розроблені та прийняті без обговорення в експертному та професійному середовищі, в разі їх прийняття матимуть катастрофічні наслідки для всієї системи охорони здоров’я. Теперішня влада сумлінно продовжує започаткований попередниками процес перекладання тягаря фінансування соціальної інфраструктури та надання соціальних гарантій на місцевий рівень, одночасно зменшуючи повноваження громад щодо розвитку їхніх власних медичних закладів.
- У разі прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги» відбуватиметься зменшення соціальних гарантій, в тому числі донедавна непорушних, таких як гарантії дітям та їхнім батькам. Адже законопроєктом № 6306 передбачена ліквідація діючої законодавчої норми про надання матері або іншим членам сім’ї можливості перебувати з дитиною в закладі охорони здоров’я із забезпеченням безплатного харчування і умов для проживання.
- Експерименти над українською медициною тільки посилюють тенденцію все більшої недоступності медичних послуг необхідного рівня і якості для громадян України.
