Законопроєкт про допоміжні репродуктивні технології: аналіз переваг та недоліків

Розвиток науки і технологій призводить до появи нових суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Одним з таких прикладів є правовідносини, що виникають при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій. Нові розробки та практика в цьому напрямку нарешті привернули увагу законотворців до визначення організаційних правових засад застосування програм допоміжних репродуктивних технологій, що можуть вирішити низку проблемних питань як для медичних закладів, так і для їх клієнтів. Врешті, на початку січня 2022 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт № 6475 «Про допоміжні репродуктивні технології» (ДРТ). Ініціаторами законопроєкту стали прем’єр-міністр Україні Шмигаль Денис Анатолійович та Голова Комітету ВР з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Радуцький Михайло Борисович.

Вдосконалення законодавства, регулюючого правовідносини у сфері допоміжних репродуктивних технологій

В Україні кожна 4-5 пара не може відчути радості батьківства у зв’язку із безпліддям одного з партнерів. Допоміжні репродуктивні технології можуть стати рятувальним кругом не тільки для таких пар, а й для демографічної ситуації країни у цілому. Проте зазначені наміри мають і проблемну складову, зокрема йдеться про недосконале діюче в Україні законодавство та ціну самого ДРТ.

Спеціальним актом щодо регулювання правовідносин у сфері допоміжних репродуктивних технологій є Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 787 від 09.09.2013 року. Але зазначений документ для сучасних реалій є застарілим та не враховує ряд суттєвих аспектів, що стають причиною правових колізій та нерозв’язних проблем.

Отже законопроєкт № 6475 є своєчасним, але потребує громадського обговорення його складових та відповідного доопрацювання окремих важливих питань, зокрема в частині, де йдеться про біологічних батьків — нерезидентів Україні.

Відомо, що в результаті здійснення процедури сурогатного материнства трапляються випадки, коли діти, народжені за допомогою сурогатної матері, стають нікому не потрібними і опиняються в дитячих будинках та на утриманні держави. Також важливим є визначення основних термінів, що стосуються ДРТ. Чітке трактування таких термінів як «безпліддя», «сурогатна матір» чи «допоміжні репродуктивні технології» має зменшити імовірність маніпулювання ними у випадку виникнення спірних питань під час створення договорів.

Законотворці планують затвердити чіткий порядок застосування ДРТ, що передбачає обов’язкове проведення генетичного обстеження та ліцензування лікарень і приватних клінік. Крім того, метою законопроєкту є повна легалізація репродуктивних медичних послуг в Україні та убезпечення пацієнтів від можливих негативних наслідків.

Обов’язковим має стати і підписання договорів між сторонами, завірених нотаріально, адже досі договори підписувалися без нотаріального завірення. Це дозволяло клінікам та агентствам з підбору сурогатних матерів діяти на власний розсуд, а сурмами ставали заручницями ситуацій. Нерідкими були випадки, коли іноземна пара прибувала в Україну, підписувала з агентством договір про сурогатне материнство, обраній українці підсаджували ембріон, а після пологів з’ясовувалося, що у новонародженої дитини генетичне захворювання, отримане від одного із біологічних батьків. Як наслідок — від дитини відмовлялися.

Українська та міжнародна політика у сфері сурогатного материнства

Всесвітня мережа рясніє оголошеннями про замінне (сурогатне) материнство в Україні. Середня винагорода за послуги сурогатних мам становить 30-35 тисяч доларів. Для громадян країни така послуга не завжди є доступною, проте чимало іноземців залюбки нею користуються. Тим більше, якщо йдеться про громадян з країн, де замінне материнство заборонене або існує лише в некомерційній площині. Для порівняння: у Великобританії дозволено тільки некомерційне сурогатне материнство, але сурогатна матір отримує компенсацію за витрачений час у строго визначеному обсязі.

Більш доступною для українців альтернативою є ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення), яке коштує від 1 500 доларів до 2 000 доларів. У країнах Європи вартість подібних маніпуляцій сягає 4 000 доларів, а в США ціна стартує від 10 000 доларів.

Ще з 2005 року в Україні діє Державна програма ДРТ, яка покриває значні витрати ЕКЗ (штучне запліднення), але існує імовірність її згортання із введенням в дію зазначеного законопроєкту. Тому поки він перебуватиме на розгляді у ВР, потенційні батьки мають поквапитись. Загалом здійснення підготовчої процедури, разом із збором необхідних документів, займає 5-6 місяців. Зрештою, справа передається на розгляд комісії. З огляду на діючі в Україні квоти, в середньому на рік до Програми потрапляє близько 400 жінок, що складає 1% від загальної кількості українок, які здійснюють процедуру ЕКЗ.

Згідно зі статистикою, з 400 жінок, які успішно потрапили до програми, лише 37% стають матерями. На перший погляд, це невеликий відсоток, але, з огляду на міжнародну практику, — це норма. Зокрема в США внаслідок ЕКЗ народжуваність складає 36%, а в Європі — 37%.

Акценти та висновки

1. Одним з акцентів, що зробили ініціаторі законопроєкту, є сподівання на часткове подолання демографічної кризи в Україні. Але, зважаючи на велику вартість послуги сурогатного материнства для громадян країни та за умов повного згортання державної програми ДРТ, вважаю його марним.
2. Зважаючи на фінансову доступність послуги для іноземців, законодавче регулювання зазначеної процедури збільшуватиме кількість запитів від неукраїнських бездітних пар. Особливо від потенційних батьків з країн, де сурогатне материнство є процедурою безкоштовною, а отже обмеженою у доступі. Врешті-решт, Україна й надалі ставатиме постачальником не тільки гастарбайтерів для економічно розвинутих країн, а ще і найздоровіших жінок репродуктивного віку. Діти виїджатимуть до іноземних країн, але обов’язок зі здійснення виплат за листками непрацездатності, які буде отримувати сурогатна мати для уникнення будь-яких найменших ризиків для плоду, а також за «лікарняним» по вагітності та пологам, буде покладений на українських платників податків.
3. «Виготовлення» дітей на експорт може стати додатковим стимулом для укріплення статусу України в якості сировинного придатку. Поряд із реалізацією природних ресурсів, таких як деревина, бурштин, земля тощо здійснюватиметься і процедура дітонародження.
4. З огляду на плани України щодо інтеграції до європейської спільноти, варто зауважити те, що Рада Європи у своїй щорічній доповіді про права людини та демократію у світі за 2018 рік засудила практику сурогатного материнства, заявивши, що вона «підриває людську гідність жінки (…), передбачає репродуктивну експлуатацію та використання людського тіла, і тому повинна бути заборонена».