Дослідження теоретико-методологічних засад людського здоров’я

Дослідження теоретико-методологічних засад людського здоров’я

Здоров’я як економічна і політична категорія. Цикл публікацій Частина 2

Комплексне дослідження теоретико-методологічних засад людського здоров’я буде неповним без розкриття сутнісних рис двох його рівнів: суспільного й індивідуального. Що стосується суспільного рівня здоров’я, то воно формалізується у цілій низці демографічних показників, що характеризують ту чи іншу країну, а саме: коефіцієнти народжуваності і смертності населення, загальний приріст його чисельності, рівень дитячої смертності, рівень захворюваності й інвалідизації, рівень фізичного розвитку, середня тривалість життя, міграційне сальдо тощо. Натомість індивідуальне здоров’я відбиває динамічний стан людського організму, як рівень самоорганізації його систем, та меншою мірою здатне конкретизуватись у визначеному понятті.

Це пов’язано, насамперед, зі значними диференціаціями в індивідуальних фізичних кондиціях людей та різноманітністю факторів, що справляють вплив на людське здоров’я. Виходячи з цього, у структурі індивідуального здоров’я чітко виокремлюються такі його підсистеми, як-от:

  • фізичне здоров’я як природний стан організму, обумовлений фізіологічними параметрами нормального функціонування усіх його органів і систем;
  • психічне здоров’я, що характеризується рівнем і якістю мислення людини, розвитком її уваги і пам’яті, а також ступенем емоційної стійкості;
  • моральне здоров’я, в основі якого лежить система моральних принципів, котрі є основою соціального життя індивідуума (свідоме ставлення до праці, сім’ї, культури тощо);
  • соціальне здоров’я, яке визначається ступенем працездатності людини, її соціальної активності, діяльнісного ставлення людини до світу.

Важливим компонентом людського здоров’я є його економічний складник, який визначає можливості належної теоретичної операціоналізації даної категорії як економічної. Подібний методологічний засновок дає змогу кваліфікувати здоров’я людини як сукупність економічних відносин, пов’язаних з охороною та зміцненням її фізичного, психічного і соціального благополуччя, що відбиває результати людської праці як послуго-виробничої діяльності у системі охороні здоров’я. Уже ні для кого не секрет, що людське здоров’я забезпечує блага не тільки окремим людям, але й цілому суспільству, вимагаючи від останнього створення необхідних умов для свого збереження і примноження.

Значною мірою віднесення людського здоров’я до економічної категорії пов’язано з цілою низкою об’єктивних обставин. З-поміж них слід відзначити, по-перше, фактичну реальну можливість здорових індивідуумів повною мірою виконувати свої економічні функції і реалізовувати на практиці свої економічні права й обов’язки. Йдеться, насамперед, про тісний взаємозв’язок між фізичним і психічним здоров’ям людини, з одного боку, та її здатністю й ресурсною спроможністю до праці і виконання будь-якої професійної діяльності, з іншого. Зазначені людські потенції втілюються у категорії «робоча сила» як здатності людини до праці, сукупності її потреб, фізичних, інтелектуальних і організаторських здібностей, набутих знань і досвіду, що використовуються у процесі виробництва матеріальних благ і надання послуг.

По-друге, віднесення людського здоров’я до економічної категорії обумовлене його реальною економічною вартістю для окремих індивідуумів та суспільства в цілому, що виявляється у можливості кожного пересічного громадянина самостійно забезпечувати своїх життєві потреби, не вдаючись до допомоги своїх рідних і близьких та не будучи непосильним «тягарем» для сімейного бюджету.

По-третє, економічний зріз людського здоров’я виявляється у тому, що потреби його збереження і примноження напряму пов’язані не тільки з внутрішнім сприйняттям кожного конкретного індивідуума, але й необхідністю мобілізації колосальних за вартісними обсягами фінансових ресурсів як з боку держави, так і приватного сектору й окремих осіб і домогосподарств.

По-четверте, механізм функціонування системи охорони здоров’я є подібним до усіх інших секторів й галузей національних економік, включаючи відповідні організаційно-економічні й управлінські структури різних рівнів, призначення, функціональні компетенції і кількісну структуру професійних спеціалістів і менеджерів. При цьому організація системи охорони здоров’я відбиває у своїй суті діючі технології лікувально-профілактичного процесу.

По-п’яте, характеризуючи людське здоров’я як економічну категорію, не можемо не відзначити й виникаючі у процесі медичного обслуговування населення відносини економічної власності. Вони пов’язані з такими ключовими питаннями, як ідентифікація й диспозиція у даному процесі власників засобів продукування медичних послуг (держава в особі різнорівневих органів влади, громадські організації, приватні особи та ін.); джерела фінансування медичного обслуговування; механізми оплати споживачами отриманих медичних послуг (державне фінансування, кошти страхових компаній у рамках обов’язкового медичного страхування, грошові ресурси неурядових і суспільних організацій, кошти самих пацієнтів та ін.). Не можемо не відзначити також суб’єктів і форми присвоєння ними отриманих при медичному обслуговуванні населення доходів та механізм оплати праці працівників медичної сфери.

Людське здоров’я як економічна категорія є відображенням по суті специфічної економічної функції системи медичних послуг, яка полягає у подовженні продуктивного періоду використання людського капіталу у суспільному виробництві. Інакше кажучи, якість системи охорони здоров’я вважається одним з найважливіших факторів забезпечення більшої тривалості життя населення в усіх країнах світу та зниження рівня його захворюваності. І навпаки: брак дієвого медичного обслуговування громадян, навіть на тлі збалансованого харчування і здорового способу життя (які напряму залежать від розміру їхніх доходів і рівня освіченості) спричиняє зростання рівня захворюваності і зниження показників очікуваної тривалості життя. 

 Дещо конкретизуємо даний висновок: в останні десятиліття практично в усіх державах-членах ОЕСР спостерігається чітко виражений тренд щодо зростання тривалості життя населення у середньому на 3-4 місяці щороку, а суттєве поліпшення якості медичного обслуговування та збільшення його обсягів (особливо у лікуванні таких небезпечних для життя станів як інфаркти й інсульти) стало важливим рушієм зниження рівня смертності. Більше того, як свідчить статистика, смертність хворих після поступлення до лікарняних закладів з інфарктом зменшилась з 2003 р. на 30%, а з інсультом – на 20%. У більшості країн ОЕСР завдяки більш ранній постановці діагнозу і поліпшенню якості лікувальної терапії суттєво підвищились показники виживання онкохворих. Наприклад, відносне п’ятирічне подовження життя у випадку захворювання на рак молочної залози та колоректальний рак збільшився з 55% у 1998-2003 рр. до понад 60% у період 2008-2013 рр..

При цьому своєчасне надання необхідних медичних послуг призводить до зменшення масштабів захворюваності населення, особливо у періоди епідеміологічних «спалахів».

Йдеться про те, що медичні послуги, будучи спрямованими за своєю природою на забезпечення високого рівня фізичного і морального здоров’я населення, формують нині значну частину виробничого капіталу людини, а відтак – справляють потужний каталізуючий вплив на загальну динаміку економічного прогресу не тільки на індивідуальному, але й на макроекономічному рівні. Подібний механізм впливу медичних послуг на макроекономічне зростання країн та їхні міжнародні конкурентні позиції обумовлений самим процесом споживання даних послуг, що забезпечує виникнення низки економічних ефектів, пов’язаних з розвитком людського ресурсу як невід’ємного компоненту процесу суспільного відтворення.

Зазначимо, що міжкраїнові і міжрегіональні диференціації у розвитку систем охорони здоров’я можуть бути ідентифіковані за показниками щодо тривалості життя, кількості здорових людей, ефективності медичного обслуговування, результативності лікувальної терапії тощо. Причому країни з максимальними показниками середньої тривалості життя населення зазвичай є невеликими за розмірами, їхні громадяни мають мають доступ до чистої питної води і повноцінного харчування, хороші санітарні умови і розвинені національні системи охорони здоров’я, а також дотримуються здорового способу життя і не схильні до стресів. Так, згідно з рейтингом агентства Bloomberg, у 2020 р. найздоровіші люди жили в Іспанії, Італії, Ісландії, Японії, Швейцарії, Швеції, Австралії, Сінгапурі, Норвегії та Ізраїлі (рис. 1.1).

Мал. 1.1. Глобальний індекс здоров’я Bloomberg у 2020 р.

Дослідження теоретико-методологічних засад людського здоров’я

Таким чином, економічні ефекти функціонування медичної індустрії випливають з: по-перше, наявності тісного взаємозв’язку між станом здоров’я громадян та тривалістю періоду продуктивного використання їхнього людського ресурсу, а отже – терміном отримання ними доходів; по-друге, безпосереднього впливу здоров’я людей як носіїв генетичної інформації на якісні кондиції людського ресурсу наступних поколінь; по-третє, взаємозв’язку між станом фізичного і психічного здоров’я людей та можливостями здобуття ними освіти, професійної підготовки та здійсненням інших видів суспільного інвестування у людський розвиток.

Далі буде.