Законопроєкти про рентну плату за видобування природного газу: дієва політика чи законодавчий спам

Законопроєкти про рентну плату за видобування природного газу: дієва політика чи законодавчий спам

Днями до Верховної Ради України були подані два законопроєкти під однаковою назвою «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо запровадження диференційованої рентної плати за видобування природного газу».

Вони передбачають, що з 1 березня 2022 року величину ставки рентної плати для суб’єктів господарювання, які провадять діяльність з видобутку природного газу, буде поставлено в залежність від його фактичної ціни реалізації. Останню пропонується визначати як більшу з-поміж середньої митної вартості імпортованого газу, вартості природного газу на європейських хабах і вартості природного газу на українських товарних біржах. Чим дорожчим буде газ, тим вища ставка рентної плати має бути сплачена видобувними компаніями.

Законопроєкти народного депутата Данила Гетманцева (реєстраційний номер 7038) і Кабінету Міністрів України (реєстраційний номер 7038-1) принципово різняться лише тим, кому мають бути передані кошти, вилучені у видобувних підприємств. Автор першого законопроєкту пропонує «надавати субсидії тим групам громадян та компаній, які найбільше постраждали від зростання цін на газ». Автори другого, схоже, збираються спрямувати всі виручені кошти на підтримку суб’єктів господарювання, що надають «послуги повітряного транспорту щодо внутрішнього перевезення пасажирів та багажу». Адже пропоноване для них зменшення оподаткування податком на додану вартість до 7% не потребуватиме «додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України»… Ну, вони так, певно, думають.

Якщо уважно прочитати ці законопроєкти й супровідні документи до них, може скластися враження, що їх готували особи, які не мають навичок законопроєктування, не знайомі з доказовою й нормативною базою.

Навіть моїм студентам відомо, що «зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року» (п. 9 ч. 1 ст. 4 Податкового кодексу України). Погодьтеся: цілком зрозуміла вимога, оскільки будь-який бізнес має планувати свої доходи й витрати щонайменше на рік, а надзвичайно інерційний газовий — на десятиліття наперед. Між тим автори законопроєктів пропонують запровадити нові ставки вже з 1 березня 2022 року. Може, вони живуть за іншим календарем, визначають бюджетний рік по-своєму або не розуміють, як відбувається інвестування у видобуток?

Згідно з ч. 1 ст. 27 Бюджетного кодексу України, до законопроєктів, прийняття яких «призведе до зміни показників бюджету, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки)». Тому автори мали не просто записати в пояснювальних записках, що «за рахунок встановлення диференційованої рентної плати для видобування газу природного зростуть надходження до державного бюджету», а оцінити вплив пропонованих розмірів ставок «на зміну фінансового стану видобувників газу (у розрізі державних та приватних компаній), відповідно, їх інвестиційної спроможності щодо розробки нових, у тому числі, глибоких, родовищ газу, впровадження інноваційних підходів до його видобутку тощо, інвестиційну привабливість газовидобувної сфери для нових інвесторів, параметри цінової пропозиції та обсяги видобутку природного газу в Україні, що є особливо актуальним в контексті посилення проблематики національної енергетичної безпеки» (цитата з висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради).

Утім, замість зазначених розрахунків, автори обох законопроєктів наводять у розділах «Обґрунтування необхідності прийняття акту» своїх пояснювальних записок (вісім перших абзаців яких «передрані» один в одного) три посилання на «іноземний досвід». Ну, вони так, певно, думають.

Насамперед згадано «пропозицію (!) щодо єдиноразового податку на екстра-прибутки нафто- та газодобувних компаній», внесену опозицією в Палату громад Сполученого Королівства в січні 2022 року. Цікаво було б дізнатися, яка ймовірність прийняття цього відверто популістського рішення парламентською більшістю у Великій Британії і де зв’язок між регулярною рентою та єдиноразовою виплатою.

По-друге, це перерахування до бюджету частини надходжень від продажу електричної енергії, дорожчої, аніж 20 євро/МВт ∙ год, генеруючими компаніями в Іспанії. До чого тут рентна плата на газ, також здогадатися важко.

Третім «прикладом» іноземного досвіду є «прогресивний податок на видобуток нафти та газу», запроваджений у США в 1980 році. Найімовірніше, автори мали на увазі Закон «Про податок на непередбачено високий прибуток від реалізації сирої нафти».

Попри назву, цей збір не був податком на прибуток і стягувався з різниці між ринковою ціною нафти сирої та її базовою ціною, яка встановлювалася Урядом США. Додам: установлювалася на фіксованому рівні (якщо не помиляюся, $12,81 за барель). Новий закон дійсно обмежував прибуток американських компаній, але стосувався лише нафти і був ухвалений як альтернатива запровадженню ціновому регулюванню щодо неї.

Зверніть увагу: як альтернатива ціновому регулюванню! В Україні ж «спеціальні ціни» на газ установлені зараз для населення, теплокомуненерго, релігійних і бюджетних організацій, виробників соціально значимої продукції тощо. Певно, легше буде перерахувати тих, хто змушений купувати його за «ринковою» ціною, вдесятеро (!) вищою, аніж рік тому. Втім, цей факт законотворців, схоже, не цікавить.

При цьому, «обґрунтовуючи» (ну, вони так, певно, думають) необхідність прийняття акту, його автори чомусь не згадують гіркий досвід 2014 року, коли після різкого підвищення ставок рентної плати (Закони України від 31 липня 2014 року № 1621-VII і від 28 грудня 2014 року № 71-VIII) інвестиційну привабливість газовидобутку було надовго втрачено, а надходження до Державного бюджету України, попри зростання ставок, скоротилися на 1,4 мільярди гривень (про це писали самі народні депутати).

Недивно, що для «створення податкових стимулів для залучення інвестицій» уже з 1 січня 2016 року необґрунтовано завищену ренту знизили (Закон України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII). У пояснювальній записці до відповідної пропозиції зазначалося: «Враховуючи, що збільшення та навіть збереження поточних обсягів видобутку можливе тільки за умови залучення нових інвестицій до видобувної галузі, пропонується встановити додаткові фіскальні стимули, необхідні для нарощування видобутку з нових та діючих родовищ, у вигляді стимулюючої ставки рентної плати». Через два роки, додатково, були зменшені ставки рентної плати для нових свердловин (Закон України від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII).

До речі, про нові свердловини. Ініціатори змін, схоже, не знають, що держава гарантувала незмінність ставки рентної плати за користування надрами для природного газу, видобутого із нових свердловин, до 1 січня 2023 року (Закон України від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII). Ба, більше! У підрозділі 9-1 розділу ХХ Податкового кодексу України зазначено: «Розмір стимулюючої ставки не може бути збільшений, а також до неї не можуть застосовуватися коригуючі коефіцієнти або інші механізми, що можуть бути передбачені цим Кодексом або іншими актами законодавства, що призведуть або можуть призвести до фактичного збільшення розміру податкових зобов’язань з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу порівняно з розміром таких податкових зобов’язань, розрахованим згідно з цим Кодексом станом на 1 січня 2018 року». Схоже, наші законотворці дійсно «люди слова»: схотіли — дали його, схотіли — забрали.

Нарешті, авторам законопроєктів (особливо урядовцям) має бути відома хоча б Національна економічна стратегія на період до 2030 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 року № 179. У ній стимулювання видобутку визначено одним зі шляхів досягнення стратегічної цілі 3 за напрямом 12 «Видобувна промисловість». Саме цей напрям мав на увазі прем’єр-міністр Денис Шмигаль, розповідаючи на Годині питань до Уряду 18 лютого 2022 року про «нашу довгострокову мету» — «забезпечення ста відсотків потреб України в природному газі за рахунок власному видобутку».

Цікаво, а в нас ліва рука Уряду взагалі знає, що робить права? Чи їм там узагалі байдуже?

ІНШІ ПУБЛІКАЦІЇ