Стовпи творіння української енергосистеми — атомні електростанції. Роком народження нашої атомної енергетики можна вважати 1977 — тоді у промислову експлуатацію було введено перший енергоблок «Чорнобильської АЕС». Зрілості вона досягла із завершенням будівництва існуючих до сьогодні 15 атомних енергоблоків. Енергетичну систему планувалось розширювати, адже в Україні існує чотири недобудови: Харківська та Одеська атомні теплоенергоцентралі (АТЕЦ), а також Чигиринська та Кримська АЕС.
Як би там не було, Україна отримала у спадок від Радянського Союзу виробничі потужності, а паливні технології (виробництво та зберігання відпрацьованого палива) дістались Російській Федерації.
АЕС — це своєрідний живий організм, що несе в собі не лише благословення (виробляє надважливу для держави електричну енергію), а й величезну небезпеку, складовою частиною якої є відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП).
Чи маємо ми достатню кількість об’єктів, що повинні «обслуговувати» вітчизняні АЕС? Як змінилась ситуація за часів незалежної України? Саме на ці загальні питання та їх похідні спробує надати відповіді редакція аналітичного журналу Intelmag.
Навіщо нам сховище для ВЯП?
В теорії навіть відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) може використовуватись на АЕС, але це буде можливо лише в майбутньому. Зараз ВЯП зберігається у спеціальних об’єктах-сховищах в очікуванні технологічного прогресу.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2001 року № 399, «Чорнобильську АЕС» виведено зі складу НАЕК «Енергоатом», а на її основі створено державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС». Новостворене ДП спільно з Державним агентством України з управління зоною відчуження сприяли ДП НАЕК «Енергоатом» у підборі та підготовці локації для зведення загальноукраїнського сховища ВЯП, що мало задовольнити запит на «зберігання» ВЯП з трьох діючих атомних електростанцій: «Рівненської АЕС» (РАЕС), «Хмельницької АЕС» (ХАЕС) та «Южно-Української АЕС» (ЮУАЕС).
Що відбувається з ВЯП зараз?
Запорізька АЕС зберігає власне ВЯП в приреакторних басейнах витримки, після чого воно вивозиться у сховище ВЯП «сухого» типу, введене в експлуатацію на майданчику Запорізької АЕС. Решта ВЯП вітчизняних АЕС вивозиться до Російської Федерації. Таких домовленостей було досягнуто на основі положень Угоди від 14 січня 1993 «між Урядом України і Урядом Російської Федерації про науково-технічне та економічне співробітництво в галузі атомної енергетики».
Відсутність власного сховища для ВЯП залишає нам мало варіантів для зберігання відпрацьованого палива, найочевидніший — вивезення його до РФ. Одними з основних контрагентів ДП НАЕК «Енергоатом» у питанні зберігання українського ВЯП виступають ФДУП «Гірничо-хімічний комбінат» (ВВЕР-1000) та ФДУП «ВО “Маяк”» (ВВЕР-440), що входять до складу державної корпорації «Росатом».
За останніми даними, озвученими тимчасово виконуючим обов’язки президента ДП НАЕК «Енергоатом» Петром Котіним в інтерв’ю «Голосу Америки»: «Ми близько 200 мільйонів доларів платили щороку Росії за те, що вони беруть наше відпрацьоване паливо на переробку і зберігання».
Саме з метою виходу з-під залежності від Російської Федерації, економії бюджетних коштів та замикання циклу реалізації ядерного палива власними силами реалізується проєкт Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП).
Історичні віхи
2004 рік — НАЕК «Енергоатом» оголосив міжнародний конкурс з відбору компанії для будівництва в Україні. Переможцем стала американська компанія Holtec International, незважаючи на те, що її системи зберігання не були сертифіковані за міжнародними стандартами, а цінова пропозиція була вища, ніж у іншого фіналіста.
2005 рік — НАЕК «Енергоатом» та Holtec International уклали контракт на проєктування, ліцензування, будівництво і введення в експлуатацію першої черги сховища.
На цьому етапі ЦСВЯП сприймався як «інвестиційний» проєкт, будівництво якого відбувалось «під ключ» компанією-переможцем. Вартість проєкту складала 151 мільйон доларів США.
2012 рік — набрав чинності Закон України «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проєктування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», що врегульовував питання розміщення, проєктування та будівництва ЦСВЯП.
23.04.2014 року — Кабінет Міністрів України передав дві земельні ділянки загальною площею 45,2 гектарів у зоні відчуження «Чорнобильської АЕС» для будівництва ЦСВЯП.
26.08.2014 року — реальний старт будівництва ЦСВЯП. Урочиста церемонія, що відбувалась за участі голови Державної інспекції ядерного регулювання Сергія Божко, президента ДП НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського та доктора Кріса Сінгха — президента компанії Holtec International.
26.01.2015 року — НАЕК «Енергоатом» та американська корпорація Holtec International уклали додаткову угоду до Контракту про спорудження ЦСВЯП з трьох атомних електростанцій України. Загальна вартість проєкту зросла до 300 мільйонів доларів США.
Додаткова угода передбачала, що проєктування та будівництво сховища здійснюватиме ДП НАЕК «Енергоатом», в той час, як постачання спеціального устаткування для сухого зберігання відпрацьованого ядерного палива, його транспортування та інших супутніх технологій здійснюватиме корпорація Holtec International (США).
Постачання обладнання за контрактом мало бути виконано до кінця 2020 року, при цьому було визначено ключовий етап розробки — з 2015 по 2017 рік, протягом якого мало бути виконано проєктування та спорудження сховища, постачання та впровадження устаткування Holtec International. Наступним етапом мало стати введення сховища в експлуатацію.
Нагадаємо, що стартова домовленість передбачала повне забезпечення виконання проєкту корпорацією Holtec International. У новій редакції контракту відповідальність та зобов’язання компанії зменшились, в той самий час, як Україна отримувала додаткові обов’язки та технології з виробництва контейнерів для зберігання ВЯП Holtec.
У червні 2017 року КМУ затвердив проєкт «Будівництво ЦСВЯП для ВЯП реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», що було викладено у Розпорядженні Уряду № 380-р від 07.06.2017.
Таким чином, будівництво ЦСВЯП мало не тільки заощадити для країни приблизно 200 мільйонів доларів щорічно та розірвати залежність України від РФ у питанні поводження з ядерними відходами, а й створити потребу в реалізації нових технологій, а отже посприяти виникненню нових підприємств та додаткових робочих місць. Але в той самий час будівництво ЦСВЯП поклало на Україну величезні фінансові зобов’язання та гарантувало прибуток із мінімальною відповідальністю іноземної компанії.
Як будувалось ЦСВЯП і що з ним зараз?
ЦСВЯП — стратегічний об’єкт, призначений для тривалого зберігання (до 100 років) відпрацьованого ядерного палива з діючих енергоблоків трьох українських АЕС.
Основна технологія зберігання, котрою послуговуватиметься ЦСВЯП, — технологія поверхневого «сухого» зберігання із застосуванням двобар’єрної системи ізоляції ВЯП від навколишнього середовища. Основними «сховищами» є спеціально спроєктовані інженерні системи контейнерного типу.
Будівництво об’єкту розпочалось 9 листопада 2017 року у зоні відчуження «Чорнобильської АЕС». Переможцем закупівлі було визначено ТОВ «БК “Укрбудмонтаж”», а оголошена вартість робіт склала 928,997 мільйонів гривень.
Нагадаємо, що ЦСВЯП — об’єкт, що має забезпечувати потреби у зберіганні відходів зі всіх АЕС України. Восени 2020 року об’єкт, за даними ЗМІ, був готовий на 97%, але його будівництво різко припинилось, а відпрацьоване паливо, як і раніше, відправляється на зберігання у Росію.
На момент призупинення виконання робіт ДП НАЕК «Енергоатом» уклав з ТОВ «БК “Укрбудмонтаж”» дев’ять договорів щодо виконання робіт на ЦСВЯП на загальну суму 1 мільярд 393 мільйони 495 тисяч 692 гривні. Вісім «додаткових» договорів, що укладались протягом 2018-2020 років, збільшили вартість робіт приблизно на 465 мільйонів гривень. Дев’яту додаткову закупівлю робіт на ЦСВЯП, вартістю у 131 мільйон гривень, було відмінено на виконання рішень Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (АМКУ) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.
Суми дійсно великі, але фронт робіт ще більший. Виходячи з проєкту, затвердженого Урядом, одних лише пускових комплексів на території ЦСВЯП має бути 15. Кінцева вартість робіт та устаткування на момент прийняття Розпорядження, порівняно з 2015 роком, зросла з 300 мільйонів доларів США до 1,4 мільярду. Саме так урядовці оцінили проєкт, послуговуючись ринковими показниками на листопад 2016 року. Втім, кошторисна вартість у 2017 році (на момент погодження) вже складала ледь не 1,5 мільярди доларів (40 мільярдів 939 мільйонів 223 тисячі 86 гривень). Тобто вартість зведення усіх об’єктів ЦСВЯП зросла на 3 мільярди 721 мільйон 747 тисяч 553 гривні — і це лише за рік.
Якщо така тенденція зберігатиметься, то питання окупності сховища постане досить гостро.
Беручи річне зростання вартості проєкту (3,7 мільярди гривень) та курс гривні до долара США (27,5 грн/1$) за сталі величини, щорічне подорожчання ЦСВЯП у сукупності з вартістю його функціонування складатиме близько 200 мільйонів доларів США щороку. Нагадаємо, що саме стільки вартує державному ДА НАЕК «Енергоатом» зберігання ВЯП на території РФ.
Щоправда, є перспективи здешевлення технологій з часом, як це відбувається зазвичай. Але публічно оцінити зміни ми не зможемо, адже компанія-виробник контейнерів для «сухого» зберігання ВЯП (Holtec International) вважає «будь-яку інформацію, що розкриває вартість або ціну, — конфіденційною». Принаймні саме таку відповідь компанія надала на запит Комісії з ядерного регулювання конгресу США у 2019 році.
Можливість використання інших контейнерів для зберігання ВЯП обмежується договорами з Holtec International. Структурний підрозділ ДП НАЕК «Енергоатом» створює ідентичні за міжнародними стандартами та вимогами ємності для зберігання ВЯП, що успішно використовуються на Запорізькій АЕС. Тобто Україна має власні повні аналоги контейнерних систем HI-STORM та HI-STAR, але використовувати їх не буде, адже контракт укладено з Holtec.
У будь-якому випадку слід пильнувати за змінами у кошторисній частині проєкту, адже реалізовуватиметься він поетапно. Найвірогідніше, що саме в міжсезоння і відбуватимуться зміни його орієнтовної собівартості.
Як відбувається фінансування стратегічного для України проєкту?
Основних джерел фінансування два: власне українські бюджетні та кредитні кошти.
Теоретично основним бюджетним джерелом фінансування мав стати Державний фонд поводження з радіоактивними відходами (Фонд). Головним наповнювачем Фонду є ДП НАЕК «Енергоатом», а головним розпорядником — Державне агентство з управління зоною відчуження. Втім, можна резюмувати, що Фонд не використовувався, адже закупівлі робіт на ЦСВЯП проводились ВП «Атомпроектіндиніринг» ДП НАЕК «Енергоатом» за власні кошти.
На думку окремих експертів, Фонд не наповнений навіть до мінімально необхідних показників, хоча його участь могла б зіграти значну роль для потреб ЦСВЯП.
Щодо кредитного фінансування: 21.12.2017 Міністерство фінансів України, НАЕК «Енергоатом», Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC) та Central Storage Safety Project Trust підписали угоди про залучення 250 мільйонів доларів США на будівництво ЦСВЯП.
Обсяг грошових коштів мав акумулюватися шляхом випуску від імені трасту (агент Bank of America Merill Lynch) цінних паперів та їхньої реалізації. 14.02.2018 ДП НАЕК «Енергоатом» отримав першу вибірку по кредиту.
Залучення коштів відбувалось на наступних умовах:
- термін кредитування — 20 років
- термін вибірки по кредиту — 3 роки
- відсоткова ставка по кредиту — 6,833% річних (приблизно 17 мільйонів доларів США)
- комісія за надання кредиту — 5,083% річних (12,7 мільйонів доларів США, що сплачуються одноразово).
- На момент повернення коштів кредитору ДП НАЕК «Енергоатом» сплатить приблизно 434 мільйони доларів, з яких 171,5 мільйонів доларів США — відсотки за кредитом.
На додачу до невизначеності зі способами фінансування, вартістю устаткування та зведенням фінального балансу невідомими залишаються окремі функціональний аспекти ЦСВЯП.
Часовий аспект:
20 серпня 2021 року відбулось урочисте введення в експлуатацію ЦСВЯП. Урочистості мали місце попри відсутність експертного рішення Державної інспекції ядерного регулювання України (ДІЯРУ). Проведення інспекції планувалось на січень 2022 року, але подальша бюрократична процедура може затягнутись на 2-3 місяці.
За останніми повідомленнями керівництва «Енергоатому», ЦСВЯП планують запустити у березні 2022 року. Можливо, до березня 2022 року будуть пройдені усі необхідні етапи: передліцензійна перевірка, затвердження акту державним експертом, «холодні» випробування ЦСВЯП, комплексна перевірка заявника (ДП НАЕК «Енергоатом») та інші прописані обов’язкові заходи.
Усе можливо, адже новий виконуючий обов’язки голови ДІЯРУ Олег Коріков більш прихильний до чинного міністра енергетики, аніж його попередник — Григорій Плачков. Герман Галущенко звинувачував Г. Плачкова у «затягуванні видачі “Енергоатому” ліцензії на експлуатацію Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива». Колишній очільник ДІЯРУ (регулятора у сфері атомної енергетики) аргументував таке рішення невиконанням умов проведення холодних випробувань та інспекційного обстеження.
Пан Коріков у своєму першому інтерв’ю повідомив, що ДІЯРУ «супроводжує дозвільний процес як орган, який в цій країні відповідає за ядерну безпеку разом з експлуатуючою організацією — ДП НАЕК “Енергоатом”». На нашу думку, ДІЯРУ має не супроводжувати, а регулювати процес відповідності високим стандартам радіаційної та атомної безпеки і насамперед послуговуватись нормативами безпеки.
Корупційний аспект:
Попри кримінальну тінь, що накрила основного виконавця робіт на ЦСВЯП (БК «Укрбудмонтаж»), проєкт має бути закінчений.
Нового виконавця вже обрано, адже іще на початку грудня 2020 року ВП «Атомпроектінжиніринг» надіслав пропозиції щодо завершення робіт на ЦСВЯП трьом компаніям: ТОВ «Фірма Рубіж», ТОВ «ІНЖБУДТОРГ» та ТОВ «БК “КБР”». Новим підрядником для завершення робіт було обрано ТОВ «БК “КБР”», що запропонувало найнижчу цінову пропозицію — 422 мільйони гривень.
Нагадаємо, що за часів виконання робіт ТОВ «БК “Укрбудмонтаж”» їхня вартість зросла на приблизно 465 мільйонів гривень, і на момент передачі роботи оцінювалися вже у 1,4 мільярди гривень. Тобто станом на грудень 2020 року оціночна вартість робіт, що виконувались обома підрядниками, зросла майже вдвічі.
Попри незрозумілий підбір державною компанією «кандидатів» на виконання робіт, за даними журналістів «Радіо Свобода», авансовий платіж у 210 мільйонів гривень здійснювався до укладення контракту.
На додачу до цього у публічних реєстрах відсутні будь-які відомості про рух грошових коштів між ДП НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «БК “КБР”». Звертаючи увагу на інформацію журналістів та «грифування» контракту, стверджуємось у думці про те, що компаніям є що приховувати, наприклад, використання нецільових коштів.
Новий генпідрядник — особа із сумнівною репутацією. Досвіду відповідних (схожих) робіт у нього не знайдено, згадок про виконання робіт, відомості про які містять державну таємницю, — також немає. Додайте до цього фігурування у кримінальних справах за ч. 3 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) і ймовірну пов’язаність засновників із бізнесменами, що обґрунтовано підозрюються правоохоронними органами у торгівлі з ДНР та ЛНР, — такий він, портрет професіонала, що може гарантувати стабільність та безпеку на об’єкті атомної інфраструктури.
Є ще один цікавий факт у біографії ТОВ «БК “КБР”», а саме участь у публічних закупівлях під «брендом» створеного ним консорціуму Nestra. Власником товарного знаку Nestra є ТОВ «БК “КБР”».
Саме консорціум Nestra, зареєстрований у вересні 2021 року (код ЄДРПОУ 44453808), є одним з постійних учасників закупівлі щодо виконання робіт на об’єкті «Будівництво сховища для проміжного зберігання високоактивних відходів (ВАВ), які повертаються з РФ після переробки відпрацьованого ядерного палива українських АЕС». Орієнтовна вартість робіт — 3,8 мільярди гривень.
Це об’єкт (не плутати з ЦСВЯП), що має використовуватись для відходів, які повертатимуться зі зберігання в РФ. Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» вже втретє намагається провести закупівлю.
Висновки
Проєкт «Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива» (ЦСВЯП) — це можливість розірвати «ядерний ланцюг» з РФ, підтримка якого вартує Україні 200 мільйонів доларів щороку. Будь-які маніпуляції та зловживання навколо проєкту — це прямі збитки державному бюджету, відтермінування припинення співробітництва з РФ та найголовніше — зниження рівня операційної безпеки українських АЕС, а отже і стабільності енергетичної системи.
Зрив проєкту ЦСВЯП дорівнює гарантованому відновленню залежності від Росії, яка прагне усіляко впливати на Україну. До фактів, що потенційно призведуть до зриву, можна віднести неточність авансових платежів ДП НАЕК «Енергоатом», зміну термінів без інформування підрядника, відсутність доступу до кредитних коштів у повному обсязі, залучення до виконання робіт фірм із сумнівною репутацією та непідтвердженим досвідом, використання нецільових коштів, недотримання безпекових вимог та ще величезний ряд імовірностей. Слід зауважити, що у свій час Holtec International в офіційних листах повідомляло про наявність ризику, пов’язаного з відсутністю належних заходів безпеки для транспортування відпрацьованого палива, що мають забезпечуватись саме ДП НАЕК «Енергоатом». Станом на сьогодні випробування стабільності та безпеки логістичних маршрутів не завершене. Сукупність фактичних порушень умов контракту та регуляторних норм слугують обґрунтуванням теорії про саботування проєкту ЦСВЯП українською стороною в особі керівництва ДП НАЕК «Енергоатом». Чинний міністр енергетики Герман Галущенко, розуміючи особисту іміджеву складову проєкту ЦСВЯП, може знехтувати такими бюрократичними формальностями, як норми атомного регулювання задля запуску сховища в окреслені строки шляхом тиску на лояльного до нього очільника ДІЯРУ.
ЦСВЯП має усі передумови до входження до когорти «довгобудів», що обростатимуть корупційними чутками, кримінальними та судовими справами. Але кошти на нього виділятимуться, адже його стратегічну значимість для вітчизняної енергетики неможливо переоцінити, як неможливо переоцінити і потенційні техногенні наслідки прорахунків та нехтувань при його зведенні.
Саме ЦСВЯП мало стати маркером готовності до енергонезалежності. Ось він — рубікон поділу вітчизняної атомної енергетики і його два береги: російський (до) та український (після).
