Добігає кінця січень 2022 року, а з ним і 2/3 очікуваного опалювального сезону. В якому стані Україна виходить на фінішну пряму?
Кожен високопосадовець, котрий бере слово і коментує ситуацію щодо опалювального сезону, наповнює свій виступ такими приємними для слухача словами, як «стабільно», «безпечно» і «достатньо», приправивши це «фіксованими тарифами» та «інтересами споживача».
В останніх відеозверненнях Президента України гарантіям стабільного проходження опалювального сезону приділено достатньо багато часу. Втім, «істина в деталях». Саме роздумами над «деталями», що формують механізм державного забезпечення опалювального сезону, ми хотіли би поділитись у матеріалі.
Чого потребують споживачі? Стабільного постачання електроенергії, опалення та гарячої води. А чим послуговується опалювальний сезон? Електричною енергією, природним газом та вугіллям. Почнемо з ресурсних «деталей».
Електрична енергія
Основний об’єм роботи при стабільному постачанні електроенергії виконують українські атомні електростанції — близько 56%. Трохи більше 23% навантаження покривають теплові електростанції (ТЕС) на теплоелектроцентралі (ТЕЦ) — на останні припадає 7%. Решта (14%) розподіляється між іншими видами генерації, включаючи імпорт з Республіки Білорусь (4%).
Під час брифінгу 25 січня міністр енергетики Герман Галущенко повідомив про наміри запуску усіх 15 енергоблоків українських АЕС до кінця січня, і це стане історичним максимумом. Теоретично така ідея може дати прекрасні результати, практично — це майже неможливо, адже енергосистема до цього не готова. Не слід забувати, що існує елемент зношеності електромереж, мережевого обладнання та устаткування самих АЕС. Кожна з цих «деталей» може внести свої корективи у стабільність роботи енергосистеми.
Case in point (наочний приклад) — на тому ж брифінгу міністр енергетики підтвердив інформацію про виведення в короткостроковий ремонт двох атомних енергоблоків: № 1 ХАЕС (забезпечував 1015 МВт) та № 4 ЗАЕС (забезпечував 718 МВт). Причину посадовець не назвав, але у ЗМІ існує інформація про виток водню з генераторів.
22 січня, за даними НЕК «Укренерго», енергоблок № 3 Южно-Української АЕС було розвантажено та відключено від мережі через виток пари в районі зворотного клапану турбоагрегату.
Тобто протягом тижня відбулися три «надзвичайні події», а ми сподіваємось на стабільну роботу 15 блоками протягом двох тижнів лютого.
Якщо «вилітає» блок атомної електростанції, існує три способи перекриття дефіциту: запит на аварійну допомогу, під’єднання резервного блоку або додаткове навантаження на інші види генерації, зокрема вугільну.
- Аварійну допомогу в масштабах країни ми можемо отримувати або з Білорусі, або з Росії. Враховуючи спільний намір цих країн фізично від’єднати Україну від власних енергосистем за результатом створення енергосистеми Союзної держави, аварійна допомога — недостатньо надійний варіант.
- Якщо працюватимуть 15 блоків — резерву не буде.
- Додаткове навантаження на вугільну генерацію — надмірне використання стратегічного і такого дефіцитного для цього опалювального сезону ресурсу.
Плавно переходимо до запасів вугілля
Президент України у своєму відеозверненні від 24 січня стверджував, що у портах та на складах ТЕС обсяг вугілля досягнув 1 мільйон тон (01:31). Навіть допустивши, що таким чином змінено слово «тисяч», оперативні дані НЕК «Укренерго» за той самий день згадують лише 713,8 тисяч тон.
Різниця у 300 тисяч — це п’ять суден класу «Панамакс», що доставляють вугілля до України морем. 26 січня прем’єр-міністр повідомив про запаси у 800 тисяч тон. Тож де правда?
Зважаючи на аварійну зупинку реакторів та перекриття навантаження вугільними генераціями, використання запасів вугілля мало зрости. Тим паче, що станом на 26.01.2022 блок № 4 Запорізької АЕС перебуває на ремонті.
До чого це все? А до того, що імпортне вугілля на порядок дорожче за власне українське. Приватні генерації давно перейшли на імпортне паливо, у той час, як основним послуговувачем державних шахт був і залишається ПАТ «Центренерго».
А поки живуть «схеми», вугільні активи занепадають (і не лише через них), а отже не можуть працювати на всі 100%. У 2022 році ця ситуація має змінитись, адже одним із завдань посадовців є прийняття законодавчих норм для реформування вугільної галузі. Наразі є два основні законопроєкти № 6232 Верховної Ради України та проєкт закону за авторством Міненерго, і ці документи — ідентичні.
Реформування вугільної галузі, передбачене зокрема «Енергетичною стратегією України на період до 2035 року», має бути системним явищем, а не локальними заходами сумнівної якості. Тому законодавча ініціатива, що утворює новий закон, має складатись явно не з п’яти статей та декількох сумнівних змін до чинного законодавства.
І допоки це питання не вирішено державним генераціям, треба наслідувати приклад приватних і розраховувати на імпорт. Адже, за даними Державної митної служби, частка імпорту вугілля за 2021 рік з території РФ складає 64,67%, а який шлях для «окупованого вугілля» прийнятніший, ніж з боку північного сусіда?
Третій кит опалювального сезону — природний газ
Тут все і простіше, і складніше водночас.
- Чи купуємо ми російський газ без посередництва? — Ні.
- Використовуємо «реверс»? — Так.
- Чи існують альтернативи? — Так, основна.
- Ми можемо отримувати газ без посередників? — Ні, тільки «транзитом» через європейські країни — Польщу або Угорщину.
- Тобто ми маємо можливості дозаповнення сховищ, але якою ціною? — Актуальною на рівні 1000$+ за тисячу кубометрів.
Навіщо нам додатковий газ, якщо голова НАК «Нафтогаз», міністр енергетики, прем’єр-міністр та Президент запевняють, що «газу достатньо для проходження опалювального сезону»?
За даними АТ «Укртрансгаз», станом на 22 січня у підземних сховищах перебуває 11,9 мільярдів м3 природного газу, що на 45% менше, аніж показник минулого року. 0,5 мільярди м3 — газ нерезидентів, отже на нього розраховувати не доводиться. При середньому місячному споживанні на рівні 3 мільярдів м3 цих запасів нам вистачить на два місяці.
Почекайте, але 11,9 — 3 — 3 — 0,5 = 5,4 мільярди м3. Елементарна математика показує, що цього має вистачити ще на місяць-півтора. Але, як я казав, все трохи складніше, адже 4,5-5 мільярдів м3 газу — це технічний газ, що використовується газотранспортною системою.
Якщо б це було не так, то чому під час наради «щодо стану постачання природного газу в умовах проходження ОЗП 2021/2022», що мала місце 10 січня, прем’єр-міністр доручив Міністерству енергетики України спільно з НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «Оператор ГТС України» щотижня складати план-графік постачання та використання природного газу в розрізі категорій споживачів із визначенням цінових показників?
Підливає масла у вогонь ще й «Оператор ГТС України», який повідомляє Міненерго про те, що: «оператори газорозподільчих мереж (ГРМ) не можуть самостійно закуповувати газ для виробничо-технологічних витрат (ВТВ), якого у 2022 році потрібно 1,4 мільярди кубів. Для цього, за Постановою Уряду та дорученням РНБО, “Нафтогаз” повинен постачати операторам газ на ВТВ в рамках “пільгових” тарифів».
Оскільки НАК «Нафтогаз» не укладає відповідні договори, борги зростають, а оператори ГРМ просто безоплатно відбирають енергоносій із мережі. Якщо вони не припинять це робити, то споживачі (населення) втратять доступ до газу через його фактичну відсутність.
Не слід забувати, що внутрішні чвари двох державних компаній можуть підштовхнути Європу до зміни вектору «довіри» до української ГТС, а отже, і до сертифікації «Північного потоку-2».
Чого очікувати пересічному громадянину?
Відповідь проста — зростання, але не прибутків, а витрат. Найвірогідніше, що статистичні показники витрат домогосподарств зростатимуть ідентично тарифам (Тарифний меморандум з МВФ), цінам на продукти харчування («фіксовані» тарифи на електроенергію не стосуються виробництв), вартості транспортних послуг тощо.
Покриття прорахунків Міненерго при підготовці до опалювального сезону впаде на плечі населення, адже бюджетні кошти, що використовуються для оплати надвисоких цін на енергоносії, — це гроші кожного українця.
