Ми в аналітичному журналі Intelmag із цікавістю спостерігаємо за подіями, що розгортаються навколо газотранспортної системи України — гарантії невеликої частини ВВП країни та потенційної державної «золотої» жили. На початку 2020 року Сергій Макогон оцінював внесок ГТС до бюджету України на рівні 2% ВВП із подальшим зростанням.
«Ми вкладаємо кошти лише в ті компресорні станції, лише в ті газогони, які будуть задіяні незалежно від того, є транзит чи ні. Ми не інвестуємо в модернізацію інфраструктури, яка не буде використовуватись у разі відсутності транзиту», —
________________
зазначив Сергій Макогон — генеральний директор «Оператора ГТС України».
Подальше зростання, а точніше система покрокових заходів, що мають його гарантувати, прописана у Плані розвитку газотранспортної системи ТОВ «Оператор ГТС України» на 2021-2030 роки, але судячи зі звітів самого ОГТСУ, розвиток не встигає за Планом.
Саме тому позиція керівництва ОГТСУ «ми щось робимо» не вселяє надію у ефективність роботи, тим паче такої, що супроводжується низкою «скандалів» та «переплат» під час закупівель.
Ще одним аспектом розвитку інфраструктури, що, на думку редакції, нівелюється орієнтацією на «внутрішнє використання ГТС», є перспектива української ГТС.
Нагадаємо, що 23 липня 2021 року ЄБРР повідомив про укладення угоди про співпрацю у сфері низьковуглецевого водню та розвитку ланцюгів постачань водню. А зважаючи на визнання Євросоюзом України як пріоритетного партнера, за словами тимчасово виконуючого обов’язки голови Держенергоефективності Костянтина Гури на початку весни 2021 року, «простій» у комунікації зі сторони ОГТСУ щодо проєкту лише підтверджує відсутність розробки майбутніх планів для ОГТС України як частини європейського водневого коридору. Точніше не відсутність розробки стратегії Україною, а очікування на допомогу та рішення міжнародних партнерів.
Впровадження та подальше використання водневих технологій — перспективна галузь для вітчизняної енергетики та газотранспортної системи. Надмірний допуск іноземних організацій до ключових активів України та залучення іноземних «кредитів» під державні гарантії для розвитку стратегічних підприємств — шлях до впровадження «іноземного управління».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Перспективи розвитку водневої енергетики в Україні
Саме тому відсутність чіткої державної позиції щодо входження до європейського водневого ринку може грати на руку європейським інтересам, а з боку України — лише «корупційним бажанням» потенційних учасників майбутньої цільової модернізації.
Як ми вже зазначали на початку листопада, «успішність водневих проєктів полягає у наявності трьох факторів: сировини, способів виробництва та супутньої інфраструктури».
Основою «Водневої стратегії України», а точніше її інфраструктурною основою, мають стати українська газотранспортна система та мережа підземних сховищ газу.
Висновки:
- Говорячи про способи виробництва, слід пам’ятати, що вони безпосередньо залежать від сировинної бази, в частині якої Україна займає надпотужне місце. Тому позиція «ремонтуємо те, що ремонтуємо» без якоїсь конкретики щодо модернізації ГТС для потреб водневої енергетики — не може сприйматись позитивно.
- Сподіваємось, що кінцевий варіант «Водневої стратегії України» приємно здивує наявністю диверсифікації маршрутів постачання як природного газу, так і водню до західних країн, що супроводжуватимуться альтернативними варіантами — реакцією на можливі зміни в обстановці функціонування газотранспортної системи України.
