Системи накопичення енергії в Україні: перспективи застосування та рівень окупності

Системи накопичення енергії в Україні: перспективи застосування та рівень окупності

Ринок допоміжних послуг в Україні є преміальним порівняно з аналогічними європейськими сегментами. Отже, інвестиції в розвиток систем накопичення енергії можуть забезпечити достойний рівень окупності.

«Системи накопичення не потребують жодної підтримки ні з державного бюджету, ні з боку нашого тарифу. Відповідно вони виходять на ринок і будуть продавати послуги, за які ми платимо досить непогані гроші», —

____________________________

Володимир Кудрицький — голова правління НЕК «Укренерго».

НЕК «Укренерго» — єдиний оператор системи передачі електричної енергії в Україні. Крім того, саме «Укренерго» виконує таку необхідну функцію для стабільності роботи енергосистеми як диспетчеризація. Саме «Укренерго» бачить у реальному часі проблемні ділянки енергосистеми та регулює процес постачання електроенергії від генерації до споживача.

Також оператор координує генерації та приймає рішення, яким чином задовольнятиметься попит на електроенергію в ту чи іншу годину доби, та за рахунок якого виду генерації це відбуватиметься.

У результаті своєї щоденної діяльності НЕК «Укренерго» сформувала експертну думку щодо необхідності та перспективності систем накопичення енергії (СНЕ) для української енергосистеми. Саме тому логічно було б прислухатись до позиції та думки національної енергетичної компанії при створенні законодавчих регуляторних актів, що мають забезпечувати можливість не лише фактичного, а й юридичного обґрунтування присутності СНЕ в енергосистемі.

Так, суб’єктами законодавчої ініціативи при створенні проєктів законів України щодо розвитку систем накопичення енергії виступили Міністерство енергетики України та народні депутати 9-го скликання.

Системи накопичення енергії в Україні: перспективи застосування та рівень окупності
Системи накопичення і зберігання електроенергії (с) ua-energy.org

Читати також:

Народні обранці подали три варіанти основного проєкту закону під реєстраційними номерами 5436, 5436-1 та 5436-2 відповідно. Розглядаючи законодавчі ініціативи на предмет доцільності та аналізуючи їх з точки зору ефективності, а також наявності потенційних ризиків, ми в редакції дійшли власних висновків з якими ви можете ознайомитись за посиланням.

Профільний комітет (з питань житлово-комунальних послуг) підготував альтернативний проєкт закону, що мав кодифікувати норми трьох початкових актів. Він був зареєстрований 17.09.2021 під номером 5436-д. Однак, не зважаючи на стратегічну важливість законодавчої ініціативи, а також необхідність введення в чинне законодавство додаткових механізмів та способів контролю за діяльністю енергетичної сфери України, ініціатори проєктів закону ситуативно відстоюють інтереси окремих ФПГ (фінансово-промислових груп) та їхніх власників, що підпадають під категорію «олігархи».

Слід зазначити, що з доопрацьованого варіанту проєкту закону зникли норми, що створювали додаткові важелі тиску на Регулятора (НКРЕКП) з боку Кабінету Міністрів України. Натомість до повноважень Оператора системи передачі (ОСП) — НЕК «Укренерго» — додано право визначення місця встановлення СНЕ, виходячи з наявних системних обмежень та оптимізації втрат електричної енергії. Такі повноваження — визнання доцільності передачі прийняття рішень суб’єкту, що користуватиметься не теоретичними знаннями, а практичним розумінням роботи енергосистеми України.

Втім, коло «творців» систем накопичення енергії з необхідним практичним досвідом, виходячи з реальних інвестиційних можливостей, обмежується лише ДТЕК ВДЕ та потенційними іноземними інвесторами з українським корінням.

Для підтвердження цього факту можемо зіслатись на норми 5436-д, що не розширюють перелік суб’єктів надання послуг, які мають право на державну підтримку (за аналогією із «зеленим» тарифом). До того ж інвестиційна привабливість для іноземних структур залишається на нижчому рівні, ніж для вітчизняних.

Висновки

  1. Попри песимістичні прогнози, що ґрунтуються на аналізі законодавчих ініціатив та власному досвіді, СНЕ є надважливим елементом декарбонізації української енергетики та зменшення залежності енергосистеми від використання вугільних генерацій.
  2. Перехід на першочергове використання СНЕ та інших альтернатив вугіллю (малі модульні реактори) — гарантія реформування вугільних регіонів та їхня супутня переорієнтація радше на експорт, аніж на внутрішнє використання та зниження вуглецевого сліду України.
  3. У разі рішучості держави щодо унеможливлення монополізації нового сегменту енергетичного ринку найбільшим приватним гравцям українського ринку слід збільшити потенційну інвестиційну привабливість впровадження СНЕ. При цьому зазначені оператори ринку мають унеможливити повторення історії із «зеленим» тарифом, що періодично стає яблуком розбрату між Урядом та власниками альтернативних джерел енергії.