Європейський Союз надає Україні допомогу у здійсненні енергетичного переходу і планує посилити співпрацю. Зокрема йдеться про створення водневого ринку України, інтегрованого у загальноєвропейський, який також знаходиться на етапі формування. Про це 10 грудня 2021 року повідомив заступник міністра енергетики України з питань європейської інтеграції Ярослав Демченков. Повідомлення було озвучене за результатами його зустрічі з очільницею напрямку «Економічне співробітництво, енергетика, інфраструктура та навколишнє середовище» Представництва Євросоюзу в Україні Хлоєю Алліо.
«Ми розглядаємо водневу економіку як комплекс, в першу чергу, для внутрішнього споживання водню за кластерним принципом — у хімічній, металургійній промисловості, на важковаговому транспорті для дальніх перевезень. Але перспективним є також експортування водню до країн ЄС»,
— зазначив заступник міністра Ярослав Демченков.
Редакція неодноразово реагувала на ідеї, наміри та перспективи розвитку водневої енергетики в Україні, адже ми вважаємо її одним з найперспективніших енергетичних проєктів у масштабах країни. Така позиція базується на широкому полі сировинної бази України, що підкріплена інфраструктурними можливостями, імовірно, найбільшими у Європі.
Загалом, участь західних країн-партнерів та міжнародних організацій у формуванні чергового сегменту енергетичного ринку України не стане несподіванкою. Тим паче, що подібна співпраця обговорюється постійно. Так, наприклад, під час зустрічі 16 вересня 2021 року між Міністерством енергетики, Державним агентством енергоефективності та енергозбереження України і командою USAID Energy Security Project вкотре обговорювались вітчизняні перспективи без відриву від співпраці з країнами-партнерами.
Чергова зустріч між представниками Міністерства енергетики України, інших зацікавлених урядових установ, галузевими експертами та USAID відбулась на початку листопада цього року.
«Для створення якісного документу дуже важлива думка експертів, позиція стейкхолдерів та досвід учасників ринку, які вже реалізують пілотні проєкти. Написання власне стратегії розпочнеться після опрацювання пропозицій усіх зацікавлених сторін»,
— повідомила заступниця міністра енергетики Юлія Підкоморна.
Виглядає так, ніби Україна не просто оцінює пропозиції іноземних партнерів, а має на меті створення стратегічного документу держави, що в першу чергу задовольнятиме інтереси країн-партнерів. Сподіваємось, що наша оцінка ситуації не буде підтверджена у майбутньому.
Висновки:
- Застосування водневих технологій в Україні — напрямок дійсно перспективний. Адже воднева енергетика — широка галузь, розвиток якої може сприяти зміцненню позицій країни в енергетичній сфері. Одним з водневих проєктів, що викликає зацікавленість у європейських партнерів, є створення водневого коридору для так званого «зеленого» водню. Вітчизняний проєктний портфель було представлено Німеччині у жовтні 2020 року. Майже через рік, 7 жовтня 2021, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив про підписання Меморандуму між НАК «Нафтогаз України» та німецьким газовим трейдером RWE Supply & Trading щодо дослідження можливостей розвитку «проєктів із виробництва та зберігання “зеленого” водню та аміаку в Україні, і їх експорт до Німеччини».
- Станом на 2020 рік частка водню у енергосистемі країн Євросоюзу складала 3,4%, а «зеленого» водню — 0,1%. Основні проблеми зростання популярності водню полягають у його високій фізичній активності (особливо при транспортуванні) та вартості устаткування для його виробництва (так званих електролізерів).
- Незважаючи на широку сировинну базу і транспортну інфраструктуру, слід пам’ятати, що воднева енергетика хоч і перспективна, але досить інвестиційно-витратна галузь. Наприклад, вартість переоснащення 1 кілометру ГТС України для потреб переміщення водню може сягати 100 тисяч доларів США.
- При підготовці та розробці стратегії міжвідомчій робочій групі слід, у першу чергу, виходити з позиції доцільності та вигідності для України, зважаючи на українські реалії та обставини функціонування галузі.
- Надмірний допуск іноземних партнерів та використання їхнього досвіду без адаптації до наших реалій призведе до змін у системі управління державними компаніями в інтересах саме іноземних партнерів, що і було вказано вище.
