Опції для вибору, що залишаються в української енергетики на фоні припинення постачання електроенергії з Білорусі

Черговий опалювальний сезон, що не пішов як по маслу. Вугільна криза доповнилась немислимою вартістю природного газу, і тепер Україні може не вистачити основи енергетичного сектору — електричної енергії. Чому так відбувається, і що нас очікує найближчим часом? Спробуємо розібратись.

У середу 17 листопада Міністерство енергетики Республіки Білорусь повідомило про автоматичну зупинку першого енергоблоку «БелАЭС». Саме цей блок використовувався для виробництва додаткових обсягів електроенергії, котрі постачались до України.

Попередня автоматична зупинка першого енергоблоку «БелАЭС» відбулась 12 липня 2021 року, до роботи він повернувся лише через 84 дні, а саме — 4 жовтня.

Нагадаємо, що офіційні наміри щодо відновлення імпорту електроенергії з сусідніх країн виникли наприкінці жовтня, а аукціони на доступ до міждержавного перетину з Російською Федерацією (РФ) та Республікою Білорусь (РБ) проводились НЕК «Укренерго» 26 жовтня 2017 року. Загальний обсяг оголошеного імпорту сягав 3100 МВт (2200 МВт з РФ та 900 МВт з РБ відповідно).

Незважаючи на розіграні на місячному аукціоні обсяги, реальний імпорт з РБ (за результатами добових аукціонів) не перевищував 400-415 МВт, і здійснювали його приватні компанії, а не переможець — ДП НАЕК «Енергоатом».

Попри усі негативні аспекти імпорту, додаткові потужності для української енергосистеми не були зайвими та могли вберегти існуючі потужності від додаткового навантаження та підвищення аварійності.

Беручи до уваги невідворотність ситуації з відмовою білоруської сторони здійснювати експорт власної електроенергії до України, нам доведеться екстрено шукати вихід з енергетичної кризи, що загострюється щотижнево, якщо не щоденно.

Прибравши будь-який політичний аспект та інші допустимі інсинуації на тлі міжнародного міграційного скандалу, спровокованого керівництвом Республіки Білорусь, що може слугувати важелем тиску на Україну, ми бачимо лише два виходи зі скадної енергетичної ситуації: власні сили або нова імпортна допомога.

Власні сили

Під час засідання комітету з питань енергетики та комунальних послуг, що відбулось 17 листопада, міністр енергетики Герман Галущенко повідомив про готовність вітчизняних атомних потужностей працювати на історичному максимумі.

Звучить гордо, але розходиться з реальністю та наражає на ризик усю країну. Одним із перших до роботи в енергосистемі України згідно з графіком, опублікованим Міненерго, під’єднають третій енергоблок Рівненської АЕС, регламентні роботи якого виконані швидше, ніж передбачалось. Не слід забувати, що 26 жовтня 2021 року саме на цьому енергоблоці сталась розгерметизація водневого трубопроводу.

Виникнення аварійної ситуації на блоці, що перебував у неробочому стані, — тривожний дзвіночок, а прискорене завершення планових ремонтних робіт на ньому, особливо після ситуації з трубопроводом, — лякає. Надмірне виснаження ресурсів усіх енергоблоків підвищить аварійність, а отже — і гарантовану стабільність та надійність виробничих потужностей.

Крім того, тимчасово виконуючий обов’язки президента ДП НАЕК «Енергоатом» Петро Котін під час цього засідання повідомив про готовність короткотермінового (1-15 лютого 2022 року) періоду роботи в 15 блоків із 15 наявних. Теоретично це можливо, практично — енергосистема до цього не готова.

Міністр енергетики правий у тому, що робота 15-ма блоками — історичний максимум, але не слід забувати, що існує елемент зношеності електромереж та мережевого обладнання, що може внести свої корективи у стабільність роботи енергосистеми.

За інформацією Міністерства енергетики, станом на 2020 рік близько 50% електромереж в Україні потребували капремонту, а зношеність окремого обладнання операторів системи розподілу (ОСР) сягала 70%.

Робота енергоблоків на максимумі може спровокувати сировинну кризу навесні 2022 року. Попри заяви Міністра енергетики Германа Галущенка під час години запитань до уряду у Верховній Раді та реальні обсяги палива, наявної інфраструктури для його постачання може виявитись недостатньо.

Додатковим проблемним питанням роботи ДП НАЕК «Енергоатом» та підконтрольних йому державних АЕС може стати тип електричної енергії, що виробляється ними, адже виробництво АЕС покриває базове навантаження.

До покриття енергопотреб у моменти пікового навантаження залучаються маневрові потужності. В Україні основою таких потужностей є вугільна генерація, що зіткнулась із сировиною кризою.

Криза виникла, зокрема, через провалену підготовку до опалювального сезону 2021/2022, що і призвела до спроб відновлення імпорту електроенергії з Білорусі та Російської Федерації, аби уникнути віялових відключень.

Черговим негативним елементом для виходу з кризової ситуації власними силами можна вважати перекладання Міненерго відповідальності, зокрема фінансової, щодо нестачі вугілля на власників ТЕЦ та ТЕС, більшість з яких завершили попередній опалювальний сезон із від’ємними дохідними показниками.

Наявні можливості виходу з кризової енергетичної ситуації скидаються на необхідність залучення імпортних потужностей.

Найвірогіднішим постачальником приблизного обсягу потрібної Україні електроенергії є Російська Федерація. Це зумовлено поєднаністю енергосистем України, Росії та Білорусі, хоча остання вже відмовилась від здійснення експорту власної електроенергії до України.

Однак, як і в будь-яких відносинах, що пов’язують нас та північного сусіда, — не все так просто.

Так, на початку листопада у ЗМІ з’явилась інформація про блокування транзиту енергетичного вугілля залізничним транспортом через територію Російської Федерації.

Вугілля надходило з Казахстану та мало потрапляти на українські ТЕЦ та ТЕС, частина з яких перебуває під управлінням ПАТ «Центренерго».

«Центренерго» — державна компанія, що не мала достатньо коштів для закупівлі вугілля протягом періоду підготовки до опалювального сезону. Із метою забезпечення фінансових потреб гроші акумулювались з інших державних підприємств (НЕК «Укренерго», НАК «Нафтогаз» та інших).

Згідно з офіційною позицією Міністерства індустрії та інфраструктурного розвитку Республіки Казахстан: «обмеження на транзит вводились російською стороною через завантаженість їхньої залізничної інфраструктури».

Незважаючи на проблеми з транзитом, Голова комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус 18 листопада опублікував підтвердження часткових поставок вугілля з Казахстану.

Крім того, незважаючи на результати аукціонів на доступ до міждержавних перетинів на листопад 2021 року, імпорт електроенергії з території РФ не було розпочато, що є результатом рішення російської сторони.

Додатковим ускладненням для України під час можливих пошуків способів забезпечення додаткової потужності в енергосистемі може стати результат зустрічі заступників міністрів енергетики Російської Федерації та Республіки Білорусь, що відбулась у Мінську 18 листопада.

Метою зустрічі стало обговорення співробітництва в сфері електроенергетики в межах Союзної держави.

Підводячи підсумок ситуації, в якій опинилась Україна, можемо констатувати настання дуже складного періоду, відповідальність за який лежить також і на Міністерстві енергетики України, та вихід з якого залежить від продуманих та системних дій.

Наміри об’єднаної роботи енергосистем РБ та РФ як єдиного цілого зменшують шанси України на отримання необхідних обсягів електроенергії та підштовхують до спроби вирішення кризової ситуації власними силами.

Енергетична система України рівнозначно залежна як від держави, так і від приватних учасників ринку, саме тому слід досягати консенсусу. Зважаючи на останні конфлікти між представниками Уряду та приватними генераціями-власниками «зеленого» тарифу, це складне завдання, але цілком здійсненне.

Допуск ТОВ «Оператор ГТС України» та НАК «Нафтогаз України» до сертифікації газопроводу «Північний Потік-2» створює додаткові можливості для України на міжнародній арені (16 листопада німецький регулятор призупинив сертифікацію «Північного потоку-2». Для її відновлення необхідно створення компанії-оператора газопроводу відповідно до законодавства Німеччини).

І це лише частина можливостей, що вже наявні в розпорядженні Міненерго та можуть стати відправною точкою планування та виходу з ситуації. Не менш значущим завданням для міністра енергетики та інших службовців, пов’язаних із проходженням Україною опалювального сезону, є відмова від необдуманого та поспішного прийняття рішень, що мають супроводжуватись вмінням нести відповідальність як за свої успіхи, так і за прорахунки, а не перекладати відповідальність за помилки на інших учасників процесу забезпечення України електроенергією.