Національна енергетична компанія «Укренерго» попросила аварійну допомогу зі Словаччини 11.11.2021. Причиною цьому стали ремонтні роботи на Бурштинській тепловій електростанції, де одразу сім блоків не працювали. Адже у цей день відбулося аварійне відключення блоку № 9, а о 8:24 — блоку № 4. Таким чином, у аварійному відключенні станом на зараз перебуває чотири блоки, а на плановому ремонті — три, тому і довелося просити 100МВт у Словаччини для забезпечення потреб «Бурштинського острову».
Варто зауважити, що блоки Бурштинської ТЕС побудовані давно — у 1965-1969 роках. І хоча їх неодноразово ремонтували і модернізували — аварійні ситуації трапляються, як бачимо. Вік. Що тут додати?
Та повернемось до аварійної допомоги: Словаччина надає допомогу вже вдруге з початку опалювального сезону. Вперше вона це зробила 01.11.2021. Люди питають: «Чому Словаччина може надавати допомогу, а інші країни Євросоюзу — ні?»
Річ у тім, що Об’єднана енергетична система України пов’язана з Російською Федерацією, Білоруссю та Молдовою. Уся ОЕС, окрім саме-таки «Бурштинського острову». Власне, саме через це Бурштинська ТЕС нещодавно відмовилася перефіксувати блок № 8 у ОЕС, що з одного боку могло б зменшити дефіцит потужностей у цій зоні, проте з іншого — не давало б жодних гарантій у зв’язку із забороною на імпорт із Російської Федерації, ворожою поведінкою Лукашенка та неспроможністю експортувати електроенергію до Молдови.
Але давайте говорити прямо: однієї Словаччини на всю Україну не вистачить, а в країні дефіцит вугілля та зниження генерації видобутку «зеленої» енергетики, про яке заявила НЕК «Укренерго» 02.11.2021.
Безумовно, найочевиднішим виходом із ситуації було б повне приєднання до ENTSO-E, що, до речі, є однією з вимог вступу України до Євросоюзу. Та для цього необхідно, аби ОЕС пропрацювала у повністю автономному режимі два рази на рік протягом п’яти днів. На жаль, у силу комплексу обставин, незалежних від нас, наразі це неможливо, тому потрібно шукати альтернативу.
04.11.2021 Міненерго та НАК «Нафтогаз» провели перемовини, результатом яких стала домовленість про продаж газу «Нафтогазом» державі за спеціальною ціною для поставки його на енергоблоки теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, які використовують в якості палива природний газ.
Здавалося б, це принаймні частково може вирішити проблему, але частково — не рахується. Не можна сподіватися на теплу зиму, у разі якої ми зможемо пройти опалювальний сезон, як то кажуть, «над прірвою». Потрібно шукати альтернативні допоміжні механізми.
У світлі величезної ціни на газ, яку Європі диктує Росія, вугілля раптом почали скуповувати навіть найбільш «зелені» країни. Напевно, удар по кишені сильніший, ніж по екології. АЕС не можуть забезпечити достатню подачу струму у ранкові та вечірні години, тож залишається «зелена» енергетика, але і тут все не так просто.
Річ у тім, що наша енергосистема розбалансована, вугільна генерація займає провідні позиції у балансуючих потужностях і, хоч Україна під час кліматичного саміту в Ґлазґо стала однією з держав, яка взяла на себе зобов’язання відмовитись від виробництва електроенергії на основі вугілля до 2035-го року, — нової енергетичної стратегії немає!
Немає покрокового плану по трансформації вугільних регіонів, немає розуміння, що робити з частиною енергоблоків АЕС, які мають бути виведені з експлуатації до 2028-го року згідно з нормами МАГАТЕ, і немає якісної формули розвитку альтернативних джерел енергії.
Тож, як бачимо у підсумку, Україна опинилася в заручниках Російської Федерації, яка блокує постачання енергетичного вугілля з Казахстану на своїй залізниці, дій напівбожевільного Лукашенка, застарілості блоків ТЕС, дефіциту вугілля, сезонної проблеми зниження «зеленої» генерації, застарілої фіксації ОЕС та відсутності ефективної енергетичної стратегії держави. Тому віялові відключення ближчі, ніж здається.
